Співробітники Департаменту захисту національної державності СБУ (колишнє управління «Т») схоже знешкодили резидента ворожої розвідки та паралізували кілька російських агентурних мереж у релігійному середовищі

Юрій Колесников

А все починалося таким повідомленням: «СБУ затримала у Києві прокремлівського блогера, який переховувався від правосуддя в монастирі УПЦ (МП)».

По факту затримання Дмітрія Скворцова, це не сказало читачеві нічого. У повідомленні не було навіть його імені. Для більшості це все було про чергового російського агента. І тому не вплинула ця інформація на медіапростір України, не сколихнула його. Шкода. Не побачили колеги матеріалу. І миті слави від того не вкусять.

Значно «веселіше» виглядали російські ресурси. Єдиним подихом, вже на старті, із підривом, російські ЗМІ за Д.Скворцова заволали масово. Волали хором і в унісон, від медіапомийок ОРДЛО починаючи. Цікаво, що однаково буйно це робили фсбшні та грушні ресурси. І довершенням були воплі від «пригожинських» рупорів.

Пригожин разом із ГРУ РФ (тепер: ГУ МО РФ) когось витягає… Це щось нове… На підставі цього ризикну припустити, що цього разу СБУ вдарила росіянам «у нерв» — знешкодила резидента.

На початку розповіді треба домовитися про терміни

Перш ніж розписати всю катастрофу російської агентури, треба пояснити: що це таке «резидент» у розвідці. Якщо спрощено, то резидент — це керівник мережі агентів, або контролер кількох джерел інформації. Тобто, маючи керівником резидента ворожої розвідки, найпатріотичніша людина неочікувано може стати ворожим агентом. Просто тому, що буде підзвітна своєму керівникові, який працює на ворога.

Далі вже починаються подробиці, залежно від спільноти. Наприклад, резидент може працювати у молодіжному середовищі. Найвідомішими спільнотами впливу на молодь виступають: АУЄ («арестанський уклад єдиний») та нова (російське ІПсО) — т.зв. ПВК «Редан» .  Редан — це виступ на стіні фортеці. Але тут прототипом є банда з аніме-мультфільму, який знято за японським коміксом «Мисливець і мисливець». 

У релігійній спільноті — тут саме про неї — резидентами виступають священники, а агентурою є паства (ті, кого пасуть, пасóмі, або — стадо). Передача інформації легендується ритуалом «сповіді пастирю» (пастир: пастух). Якщо ми говоримо про РПЦ, або його підрозділ УПЦ (МП), тоді агент («прихожанин») передає конфіденційну («грішну») інформацію про себе і не тільки ворожому резидентові («священнику»). Тим самим він стає ворожим агентом. І не має значення, які у нього політичні чи моральні переконання.

Кожна резидентура має агентів впливу

Вони створюють інформаційний фон або передумови для проведення, скажу так, «активних заходів». І над ними теж стоїть свій резидент. У т.зв. «православній спільноті» агентура впливу складається із журналістів, що працюють на «релігійні видання».

В їхньому середовищі резидент той, хто генерує ідеї, розробляє концепції. Зазвичай така людина передає їх через звʼязкового, яким у середовищі журналістів найчастіше виступає редактор. Тобто, фактичний контролер кількох ЗМІ може перебувати на посаді звичайного журналіста в одному з них. Або взагалі працювати фрилансер. Тому не поспішайте сваритися із колегою. Може статися, що саме він і є «оком государєвим» над генеральним директором і вашим шеф-редактором. А також є джерелом грошового забезпечення вашого ЗМІ. В розвідці так буває. Краще уважніше дивіться, що випускає ваше видання та для кого.

А от тепер повернемося до Дмітрія Скворцова

У серпні минулого року йому заочно повідомили про підозру за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада). Чекати арешту він не став і зник.

Чи підійматися російськими кураторами питання про його евакуацію? Думаю, підійматися і неодноразово. Але у резидентів (навіть у таких) є «бойові виплати». І не звалюють вони з України зовсім не через власний героїзм чи дурість, а через гроші, які сплачує ворог. Сплачує просто за те, що вони перебувають на нашій (для них ворожій) території.

Окремою статею підвищених виплат є робота на нелегальному положенні

В офіційному повідомленні щодо діяльності Дмітрія Скворцова, є така фраза: «…вдався до втечі і намагався переховуватись від правосуддя на території Свято-Благовіщенського чоловічого монастиря УПЦ (МП)».

Насправді це спрощення для читацького загалу. Строго кажучи, він не «намагався переховуватися». Правильніше було б написати так: «Д.Скворцов перейшов на нелегальне положення».

Його місце перебування (переховування) було обрано не ним, а куратором. Свято-Благовіщенський чоловічий монастир УПЦ (МП) — це просто база. Так само він міг перебувати: на приватній квартирі, у сільському домогосподарстві, у кімнаті гуртожитку, — тобто на будь-якій іншій явочній адресі. Тут цікавим насправді є один факт. В Україні, на десятий (!) рік війни, існують не лише «явки». Тут діють цілі бази для переховування російської агентури.

Втім, співробітники СБУ встановили місце знаходження Дмітрія Скворцова і затримали його. Заходи з викриття зловмисника проводили співробітники Служби безпеки за процесуального керівництва Київської міської прокуратури.

Тепер розповім про схему порятунку резидента

Першим засвітив сутність затриманого «ПолитНавигатор». Там зʼявилося інтерв’ю коліжанки Скворцова – керівника відеоредакції московського сайту «Україна.ру» Тетяни Чугаєнко. Зараз замість творчого доробку госпожи Чугаєнко може зʼявитися така табличка:

Там було багато чого про поневіряння та переслідування. Найцікавішими були слова про те, що, цитата: «журналістська спільнота буде намагатись включити Скворцова в списки на обмін». Мені дуже цікаво, що це за «журналістська спільнота» і чому Скворцова мають включити в обмін, як російського військовополоненого. А головне — з якого боку ця «журналістська спільнота» буде включати Д.Скворцова в обмін? Буде кумедно, якщо з російського. Власне, так творчо спалити резидента, — це треба вміти. При цьому, «ПолитНавигатор» не забув зауважити, що «на» Україні у «застєнках» перебувають підозрювані у державній зраді їхні (!) журналіст Володимир Михайлов та політолог Дмитро Марунич. Ось обличчя цих достойників:

Але повернемося до шляху мученика-героя Дмітрія Скворцова після того, як «Політнавігвтор» народив ексклюзив. Цей інсайд одразу закріпило федеральне  агентство новин РІА «ФАН» ,  очікувано «Спілка православних журналістів» і, очікувано, Анатолій Шарій. Для тих, кому гидко аж у це занурюватися, є скрін.

 Далі, як за командою, увімкнулося все російське, що досі отруює медіапростір України. Починаючи від ватного, псевдоукраїнського видання «Мрія» і закінчуючи тиким ватним трешем, як «Сталінград». Далі більше. Пропагандистська мікромедіагрупа «Царьград» розрядилася сльозним матеріалом про безвинно заарештованого Дмітрія Скворцова. На «Інфонавігаторі» вже схаменулися, зрозуміли, що спалили «Штірліца» і все затухло. Єдине, що встигли зробити — змінити час виставлення матеріалу. Але кому це впало.

Втім це не врятувало свободу резидента Скворцова. Бо таки його ж «творчий внесок» його і топить.

Так за даними слідства, провокаційні матеріали й публічні виступи блогера Скворцова активно використовували російські спецслужби. В першу чергу для проведення інформаційних диверсій проти України. Резидент був творчім і працьовитим, але «бюджетним». Росіянам це коштувало недорого. За кожну «порцію» деструктивного контенту Скворцов отримував від агресора $100.

Окремою темою є мережа, частиною якої був Д.Скворцов. Вона перед вами:

Зверніть увагу, що це оцінка незалежних від думки українських посадовців та спецушників експертних структур.

Наразі суд обрав затриманому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Триває розслідування для встановлення всіх обставин злочину і притягнення інших винних до відповідальності.

P.S. або як працюють резидентури ворожої розвідки та чим вони небезпечні

Так сталося, що про дії розвідки ми знаємо із книжок агентів, що провалилися. Книжок тих, кого розсекретили або зробили героєм. Або з художніх фільмів. Насправді дії розвідки зводяться до двох простих формул:

Все, що на своїй території є злочином, на території ворога — подвиг. (с) Л.П. Бєрія.
— У розвідці немає сміття, є лише кадри. (с) В.Ф.Канаріс.

Для прикладу — більшість влучань у житлові будинки та торговельні центри забезпечили звичайними безхатьки, місцеві алкоголіки та наркомани. Вони приносили радіомаяки на місце ночівлі, або лишали там, де жебракували або там, де було зручно. І туди влетіли ракети.

Чому про це не писали? Через толерантність. Розумієте, бомжів шкода, «бо до них були суворі доля та суспільство…». А наркомани — просто хворі люди. Хочу спитати тих «гуманістів»: а вбитих жінок не шкода?.. А дітей не шкода під завалами?..

Формально, з міст треба примусово прибирати весь без винятку асоціальний елемент. Але саме через побоювання ґвалту, який можуть підняти «ліберальні» ЗМІ їх і не прибирають. Через це побоювання у нас складаються під ракетами підʼїзди та вибухають нафтобази.

До речі! Всі журналістські або блогерські публікації того, як виглядають маяки наведення авіації та ракет — неактуальні. Останні, які бачив автор, виглядали як ключі від домофона. Їх було кілька, тому безхатьку, у якого їх побачили, і поставили кілька запитань про них. Далі він вже спілкувався із «профільними фахівцями». Виявилося, що ключики дав незнайомий чоловік. Дав разом із горілкою. Якби на цю вʼязанку ключів не звернули увагу трошники, у Києві могли б від ракет скластися кілька багатоповерхівок, — історія була у березні 2022 року.

А тепер розповім про ризики впливу мережі ворога на середовище журналістів…

Окрім ворожих наративів у інформаційному просторі, резидентура легендована під ЗМІ, через своїх агентів може:

— Отримувати маршрути та час виходу на позиції частин ЗСУ. Як наслідок половина результативних ударів по українських колонах були наслідками «дружніх бесід» у журналістському колі. Або взагалі наслідками «суперечок» між журналістами у Фейсбуці, коли один, доводячи свою правоту, «крутізну» та обізнаність, здавав у публічних коментарях закриту інформацію, що йому випадково стала відомою;
— Отримувати імена учасників операцій у ворожому тилу. Скільком родинам наших розвідників коштувала життя необдумана балаканина журналіста із «колегою», стане відомо після війни;
— Ввести ворожого агента у наглядові структури силових відомств. Наприклад, у раду з закупівель Міноборони, коли ворог не лише отримує інформацію про те, що закуповується, а й має доступ до подробиць військової логістики.

І це дуже неповний перелік того, що просто зараз роблять російські агентурні мережі в українському тилу. Проблема у тому, що Україна у ХХІ столітті воює із ворогом, що має світогляд та поведінку людей початку ХІХ століття. І при цьому має: танки, ракетне озброєння, стратегічну авіацію та атомну зброю.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.