Битва титанів: як Україна нарешті позбувається російського впливу в галузі стратегічних металів

Андрій СТАРОСТІН

Унікальні родовища стратегічної сировини виходять з-під російської «парасольки». Як вони взагалі там опинилися?

22 березня 2023 року суд заарештував активи підприємства ВСМПО Титан Україна, бенефіціарним власником якого є російський олігарх Михайло Шелков. Вартість цих активів оцінюється у 20 млн грн. «За клопотанням прокурорів Офісу Генерального прокурора судом накладено арешт на активи підприємства, бенефіціарним власником якого є російський олігарх – акціонер та член ради директорів російської компанії, що входить до складу корпорації «Ростех», – йдеться в повідомленні Офісу генпрокурора.

За даними слідства, управлінці ТОВ «ВСМПО Титан Україна» приховували його активи, що перебували на балансі підприємства, укладаючи «фіктивні» договори купівлі-продажу. Також ВСМПО Титан Україна отримало в оренду від стороннього приватного підприємства майно, яке нібито було продане, а насправді використовувалося у виробничій діяльності.

Як раніше писав Mind, конфісковані активи Михайла Шелкова перейшли в управління Фонду державного майна з метою їх подальшої приватизації або оренди. Серед конфіскованих активів 100% ТОВ «ВСМПО Титан Україна»‎, 100% ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат»‎, 100% ТОВ «Тай-Мінералс»‎, 100% ТОВ «Інвестагро»‎.

Напередодні, 6 лютого Україна повернула собі одне з родовищ титанової руди, яким раніше володіли менеджери російської державної металургійної корпорації ВСМПО АВІСМА (Верхньо-Салдинське металургійне промислове об’єднання).

Як повідомив пресцентр СБУ, рішенням Апеляційної палати ВАКС України було стягнуто в дохід держави всі активи ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», розташований у Дніпропетровській області. Раніше рішенням ВАКС до громадянина рф Михайла Шелкова, кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Демурінський ГЗК», було застосовано санкцію та стягнуто у дохід держави квартиру, 100% частки у статутному капіталі ТОВ «ВСМПО Титан Україна» та майно цього підприємства.

Повернення українського титанового активу – складова нейтралізації негативного впливу, який чинить москва на світову промисловість Defense Materials – галузь, яка виробляє стратегічні для оборони й енергетики матеріали. Ці матеріали ще іноді іменуються «стратегічними ресурсами» або ж «металами майбутнього», що підкреслює їх статус і виключну значущість для оборонної та енергетичної індустрії, а в останні роки – і для  виробництва побутових та електронних виробів цивільного призначення.

Mind пояснює, як Україна опинилася в центрі битви за титан.

Хто і як почав обмежувати російський вплив на ринок стратегічної сировини?

Ще перед початком другої фази агресії рф проти України всі промислово розвинені західні держави відчували небезпеку від подальших ворожих дій росії та її союзників на ринку рідкісних металів. Разом з іншими до рідкісних належить і титан – поряд зі спеціальною сталлю та алюмінієм він є ключовим матеріалом оборонної промисловості.

Перший крок до консолідації зусиль ще 2019 року зробили США, створивши галузевий економічний блок – міжнародну організацію Energy Resource Governance Initiative (ERGI). До нього на старті увійшли Австралія, Ботсвана, Перу, Аргентина, Бразилія, Демократична Республіка Конго, Намібія, Філіппіни та Замбія, потім список розширювався. Члени блоку почали координувати зусилля зі зниження ризиків на ринку стратегічної сировини, насамперед – російських та китайських.

У Євросоюзі 2020 року з цією метою було створено The European Raw Materials Alliance (ERMA). Завдяки консолідації капіталів членів організації, у 2020–2021 роках вдалося відкрити нові великі родовища рідкісних металів у Гренландії та Норвегії.

На той час Україна не увійшла до цих союзів, навіть попри те, що є європейським лідером із видобутку уранової сировини та входить у першу десятку світових виробників губки титану й інших рідкісних металів (ітрію, гафнію, осьмію, германію, сировини цирконію і деяких спецсплавів). Більшість українських  профільних активів були підпорядковані новоствореному відомству – Міністерству стратегічних галузей промисловості.

Документ Бюро промисловості та безпеки (BIS) Держдепартаменту Сполучених Штатів під назвою «Звіт про вплив імпорту титанової губки для національної безпеки США» пропонує чіткі варіанти зниження російського та китайського ризиків. Уряд США його отримав ще 2019 року, але для громадськості документ був оприлюднений лише у 2021-му, причому зі значною кількістю секретних положень.

Чи опиралися росія та Китай?

Звичайно. Січень 2023 року ознаменувався для США небаченими за гучністю юридичними процесами.

Одразу декілька високопосадовців отримали підозри та були звинувачені в платній роботі на російських металургійних магнатів, пов’язаних із Defense Materials. Загалом у США арешти та розслідування проти чиновників через роботу на закордонний бізнес відбуваються доволі регулярно. Але звинувачення в підкупі саме металургійними магнатами – таке сталося чи не вперше за всю американську історію.

У роботі в інтересах Олега Дерипаски, «короля» російської індустрії кремнію та алюмінію, зокрема, звинувачують колишнього керівника офісу ФБР у Нью-Йорку Чарльза МакҐоніґала, якого наразі заарештовано.

Майже одночасно з початком справи проти ексочільника нью-йоркського ФБР було висунуто підозру Джорджу Сантосу – конгресмену-демократу від штату Нью-Йорк. Йому інкриміновано роботу на ще одного російського металургійного магната – Віктора Вексельберга. Останній є фігурантом санкцій Японії з 2023 року, Канади – з 2022-го, Швейцарії – з 2018 року. Родина Вексельберга в повному складі має громадянство США. Він фігурує в санкційних списках цієї країни лише з 2022 року. Вексельберг відігравав велику роль у зв’язках США з титановою металургією рф.

Читайте також: Mind nominations 2022: компанії та люди, які вразили протягом року. Ч. 10. Промисловість

Де проглядається «український слід»?

Після повномасштабного вторгнення рф на територію України позиції уральської «Ренови» та інших компаній Вексельберга в нашій країні було майже знищено. За винятком хіба що спонсорства меморіалу «Бабин Яр».

В Україні структури Вексельберга в середині 2000-х безуспішно намагалися монополізувати та поділити національний ринок експорту титану. Ділив український титан Вексельберг тоді «на двох» з Андрєєм Акімовим – багаторічним головою правління «газпромбанку».

За часів СРСР Акімов разом із путіним служив у Першому головному управлінні КДБ та очолював радянську «банківську закордонну спецустанову» DanauBank з Австрії. Установа насправді була не державним банком, а приватним «гаманцем» радянської партійної номенклатури, яка спонсорувала європейських політиків (так би мовити, за «мультикультуралізм» і «мирне глобальне співіснування двох систем»). Коли Акімов із партнерами на початку 2000-х зміг просунути до влади в москві угрупування  путіна, він спочатку взяв під контроль «газпромбанк», потім переміг «газове» номенклатурне угрупування Віктора Чорномирдіна – Рема Вяхірєва (свого часу – наймогутніше у рф).

Як Вексельберг та Акімов почали ділити стратегічні ресурси України?

Після остаточного розгрому конкурентів, Акімов та його номенклатурне угрупування влітку 2004 року посприяло укладанню угоди між командою тодішнього президента України Леоніда Кучми та Дмитром Фірташем про оренду найбільших українських державних родовищ руди титану за смішною ціною.

Далі Вексельберг ініціював план викупу декількох родовищ титановмістних руд. Зокрема, було офіційно заявлено про наміри об’єднати підприємства металургії титану України та рф у єдиний холдинг під назвою «Титан України», але з московським керівництвом. Холдинг мав запрацювати під егідою уральської корпорації ВСМПО АВІСМА, яка до 2004–2006 років перебувала у фінансовій орбіті банківських установ Вексельберга.

Після першого Майдану в російського магната почалися проблеми з українським титановим проєктом. Як наслідок, з 2006 року банки Вексельберга раптом втратили вплив на ВСМПО АВІСМА, і ця корпорація перейшла до нового контролера. Ним став менеджмент державного концерну «ростех» на чолі з Віктором Чемезовим. Він, як і Андрєй  Акімов, є ще одним поплічником путіна зі служби в ПГУ КДБ у країнах Європи.

Звідки виник міф про «світове титанове лідерство» росії?

Оновлене фінансове керівництво російської титанової промисловості у 2006–2010 роках почало реалізовувати найпотужніший до сьогодні американо-російський промисловий проєкт. А саме – створення СП Ural Boeing Manufacturing і розгортання на його основі найбільшої російської промислової ВЕЗ «Титанова долина».

СП плекало хижі наміри щодо України – саме вона, на відміну від рф, мала всю необхідну ресурсну й технологічну базу для подібного проєкту. У росіян немає ані комерційно привабливих родовищ руди, ані наукових інститутів титану, ані КБ зварювання та заводів плазмово-променевої плавки, ані заводів великогабаритної «авіаракетної» ковальсько-пресової обробки титану.

Підприємство – монополіст регіонального ринку авіаракетного трубного прокату рідкісних металів також працює в Україні. Але попри все ці об’єктивні факти у Вашингтоні тоді хтось їх відверто проігнорував. І Boeing Manufacturing зробила інвестиційну ставку на москву, а не на Київ, що тепер виявилося помилкою.

Читайте також: Падіння українського титану: чи стане політичної волі зупинити деіндустріалізацію країни

У рамках перелічених проєктів для потреб ринку США та ЄС стали успішно виробляти російський титановий прокат найвищої авіаракетної якості. Ключові об’єкти ВЕЗ почали працювати на ковальсько-пресовому устаткуванні, яке було розроблене та вироблене в Україні. Ось із чого складалася «російська могутність на глобальному ринку титану».

Паралельно на Уралі запрацювало турбобудівне СП Pratt & Whitney та «Пермскіє мотори», яке було націлене на витіснення з ринків українського «Мотор Січ» і КБ «Івченко Прогрес». У російському Поволжі тоді ж запрацювало спільне підприємство американської Alcoa «Арконік росія» з випуску тонкого прокату алюмінію та рідкісних сплавів. Це СП було націлене на монополізацію ринку та недопущення будівництва в Україні такого самого заводу.

Усі три перелічені проєкти почали працювати виключно тому, що відбувся  трансфер таємних технологій США до рф.

Як можна компенсувати провал політики зближення США та росії у титанових проєктах?

Після початку першої – гібридної – фази російського нападу на Україну у 2014 році до жодного з перелічених вище російсько-американських проєктів із боку США не застосовувалося жодних санкцій. За винятком хіба що епізодичних і м’яких обмежень проти ВСМПО АВІСМА. Але й вони наприкінці 2020-го й у січні 2021 року були скасовані.

Можливо, зіграло роль американське громадянство родини Вексельберг. А можливо – те, що Вексельберг ще на першій фазі агресії проти України долучився до прибічників моделі «мирного вирішення українського питання», яка вигідна рф і все ще має певну кількість прихильних серед чиновників США.

Після повномасштабного вторгнення у 2022 році Штатам все ж таки довелося посилювати санкційний тиск на рф у галузі  рідкісних металів. І не лише США. Одразу після активізації війни Україна почала арештовувати майно ВСМПО АВІСМА на своїй території, серед якого, зокрема, було досить велике титанове родовище. Boeing Inc. у свою чергу заявила про відмову від закупівель російського обробленого титану. Таке рішення було ухвалене попри те, що частка ВСПМО АВІСМА в загальних потребах Вoeing Inc. ще 2021 року становила 60%. Але, нагадаємо, відчутних санкцій на цю галузь не накладалося.

Слідом за американським лідером світового ринку авіаракетного машинобудування в середині 2022 року про аналогічну, але поетапну відмову від російського титанового прокату заявили Rolls-Royce та Safran Aircraft Engines. У їхньому виробничому циклі частка російського титану перевищувала 70%.

Ще один світовий гігант – європейський Airbus – лише на початку 2023 року заявив, що почав шукати, хто ж зможе замінити російські постачання, які, за даними преси, ще 2022 року перевищували 80% його потреб.

Відповідь на це питання дало минулого місяця видання NewsWeek, опублікувавши оптимістичну статтю, мовляв, Україна врятує залежність США від росії у постачаннях титану, якщо США допоможуть Україні відвоювати свої території. «Україна входить до невеликого числа країн світу, які мають запаси титану й відповідну інфраструктуру його видобутку та виробництва. Тому в інтересах США та ЄС зробити все, щоб Україна встояла й могла бути незалежним постачальником цієї сировини для зброєвої, авіаційної та космічної галузей своїх євроатлантичних партнерів», – йшлося в матеріалі.

Отже підсумуємо: історія міцних відносин Сполучених Штатів із рф у титановій металургії тривала десятками років, але в підсумку зазнала провалу. І, очевидно, завдала великих збитків економіці США та інших країн, які якось треба перекривати.

Дерипаска МакҐоніґала: який «український слід» цього магната?

Найбільш привабливими активами Олега Дерипаски в Україні донедавна були три підприємства.

Перше – ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (МГЗ); другий – права управління ТОВ «Дніпро-Бузький морський порт» (ДБМП), який працює на вході в цей завод; і третє – найбільше в Європі по запасах родовище сировини для виробництва електронного кремнію – Баницьке, розташоване в Сумській області. Розпоряджався цим родовищем під назвою «Глухівський кар’єр кварцитів» Запорізький алюмінієвий комбінат ( ЗАлК).

Щодо родовища кремнію, то всю першу фазу російського нападу на Україну тодішня українська влада його не чіпала. Цей актив перші роки війни спокійно належав інвестору з держави-агресора, і Україна спромоглася повернути його лише 2022 року. Пасивність українського держапарату в 2014 – 2019 роках можна пояснити тим, що Дерипаска провернув корупційну оборудку з українськими активами в Миколаєві: тоді відбулася спроба передачі прав власності на МГЗ від офшорів корпорації Дерипаски Rusal до трейдера Glencore Inc.

Щодо державного порту ДБМП, то PR-зусилля базувалися на тому, що ДБМП та МГЗ відіграють для металургії рф унікальну роль – адже Дерипасці за багато років так і не вдалося довести до тями свої глиноземні термінали в Мурманську та Находці. Тому без російського контролю в Україні  його алюмінієва імперія стоїть на межі банкрутства, бо не може прибутково завозити та переробляти руди алюмінію.

Крім глиноземного напівфабрикату алюмінію, який є базовим кольоровим металом, МГЗ за початковими приватизаційними планами мав би виробляти з бокситів рідкісний метал галій. Це ключовий компонент лазерів, світлодіодів й електронних плат, а також незамінна сировина для військової атомної промисловості. Сировина галію, так званий лужний проміжний розчин глинозему, попри відсутність у цьому якогось комерційного зиску, вивозився з України до рф задля виробництва кінцевого продукту.

Читайте також: У черзі за корисними копалинами: що змінилося в отриманні ліцензій

Чи дісталися санкції до титану?

За даними американської преси, колишнього керівника офісу ФБР у Нью-Йорку Чарльза МакҐоніґала в січні 2023 року заарештували, зокрема, за звинуваченням у сприянні послабленню санкцій проти компаній Дерипаски й корпорації Rusal. Саме цей арешт, мабуть, став сигналом українській владі – лише в січні цього року Україна спромоглася викинути з МГЗ представника країни-агресора: минулого місяця відбувся арешт більшості російських офшорних активів на цьому підприємстві.

Отже, результати багатовекторного санкційного та іншого тиску на рф стають паралельними. З одного боку – західні партнери України та Японія нарешті були змушені полишити мрію про «мирне мультикультурне співіснування» з державами-терористами, зокрема з рф. Причому змогли не тільки консолідувати свої зусилля щодо зниження російських ризиків, а й почати арештовувати обслугу російських металургійних магнатів. Принаймні, у США.

З іншого боку, Україна нарешті почала викорчовувати російські активи та преференції на національному ринку рідкісних і кольорових металів. Тепер нашій країні доведеться як мінімум розвивати конфісковані російські активи своєї кольорової та рідкісної металургії, аби більше ніколи не допускати в країну іноземних інвесторів із ворожими намірами. Причому неважливо звідки: зі Заходу, Сходу чи з диких земель.